Кобзареві струни

Тарас Григорович Шевченко — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.

Тарас Шевченко народився в сім’ї кріпосного селянина 9 березня 1814 року (в сімї було 5 дітей). Дитинство Шевченка пройшло в його рідному селі Моринці Київської губернії. Тарас дуже рано осиротів і сповна відчув на собі всю гіркоту кріпосного життя.

Освіту Шевченко отримав у сільського дяка. У 1828 році він почав служити у поміщика Енгельгардта. В цей час юнак почав проявляти непогані здібності до малювання, тому пан зробив з нього свого особистого живописця і навіть відправив Тараса на навчання до художника В. Ширяєва.

У 1836 році відбулося знайомство Тараса Шевченка з такими видатними людьми того часу, як Брюллов, Григорович, Жуковський. Вони задалися метою звільнити юного художника від кріпацтва.

У 1838 році Брюллов написав портрет Жуковського і продав його за 2500 рублів. За ці гроші і був викуплений Шевченко. Здобувши свободу, Тарас Григорович вступив до Академії мистецтв.

У 1840 році вийшов його перший збірник віршів «Кобзар».

У 1846 році Тарас Шевченко став членом таємного політичного товариства, за що в 1847 році був засланий в Орську фортецю. Його амністували після смерті Миколи I.

10 березня 1861 року Шевченко помер. Вклад Тараса Шевченка в розвиток української літератури і мови вважається одним з найбільш цінних за всю історію України.

Українському поетові Тарасу Шевченко встановлено близько 1200 пам’ятників по всьому світу. Більшість із них знаходиться на західній Україні.

Кохання Тараса Шевченка

Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана і довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська.

У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрів Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.».

Наступними жінками, що займали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

Зовнішність Шевченка

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *