Методична розробка уроку на тему «Повоєнна відбудова України»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Департамент науки і освіти Харківської облдержадміністрації

Старосалтівський професійний аграрний ліцей

Методична розробка уроку

 на тему

«Повоєнна відбудова

України »

                                            Підготувала викладач історії

                                Закорко І.В.

Старий Салтів -2013

  Продовжити читання

Використання регіонального компоненту при викладанні історії

Пріоритетним напрямом у розвитку освіти є підготовка високоосвічених людей, кваліфікованих фахівців, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій. У зв’язку із зміною соціальних вимог, відбувається переосмислення ролі викладача у процесі модернізації системи освіти, підвищено вимоги до нього. Від пояснювально-ілюстративного методу трансляції навчального матеріалу викладач має перейти до нових методів, у яких посилено творчо-діяльнісний компонент, спрямувати процес навчання на розвиток в учнів уміння створювати нові ефективні зразки і моделі особистої діяльності.

Державна національна програма «Освіта» орієнтує всю систему освіти на виховання освіченої творчої особистості. Це має бути всебічно розвинутий учень, з ґрунтовними і міцними знаннями, здобутими під час навчальних занять і в позаурочний час, з достатньо високим рівнем загально навчальних та спеціальних умінь і навичок. Останні передбачають здатність співвідносити явища, користуватися спеціальною науковою термінологією, узагальнювати факти і вивчати основні джерела, оцінювати їх. Схильність учнів до активної творчої діяльності розвивається на уроках різних типів, на яких викладачі використовують наукові досягнення, інновації, сучасні інтерактивні методи та прийоми навчання.

Викладання історії вимагає сьогодні від викладача творчого підходу, особливо у виборі методичних прийомів, засобів, технологій. Система викладання історії до останнього часу була досить консервативною. Домінували ті форми і методи навчання, які з’явилися ще на зорі виникнення освіти: лекції, практичні заняття, написання та захист рефератів. Практика ж показує що монологічні підходи у висвітленні історичного матеріалу не стимулюють учнів до активного сприйняття понятійного апарату, не розвивають історичне мислення та уяву, не прищеплюють навичок роботи з додатковою літературою, документами загальноісторичного і краєзнавчого рівнів. Одна з найважливіших умов ефективності навчального процесу –  розвиток інтересу до навчання, під яким розуміють форму прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення мети діяльності й тим самим сприяє її орієнтації на навчання. Досвід роботи доводить, що інтерес стимулює волю і увагу, допомагає легшому і міцнішому запам’ятовуванню. Тому однією з найважливіших проблем викладання є питання про те, як викликати в учнів пізнавальний інтерес і як досягти його постійного розвитку. Отож, актуальним для викладача історії є вихід на нові методичні орієнтири викладання предмета. На мою думку, урок буде цікавішим і кориснішим, якщо:

  • Буде цікавіший і зрозуміліший зміст;
  • Буде можливість для висловлювання власних думок;
  • Будуть активно використовуватись дискусії та полеміка;
  • Викладачем буде організована робота з різноманітними джерелами інформації;
  • Коли викладач матиме повагу до думки учнів;
  • Буде можливість працювати в групах.

 

Таким чином, сучасний урок – це продуктивний процес, в ході якого відтворює знання, набуті в ході засвоєння нового матеріалу, де панує ефективне навчання. Ось чому слід застосовувати крім традиційних методів й активні форми навчання.

Загальновідомо, що творчість властива всім учням, навіть під час вивчення нового матеріалу. Виявити, стимулювати, розвивати її можна також використовуючи на уроках краєзнавчий матеріал.

У сучасному українському суспільстві, у якому відбувається національне і культурне відродження, становлення Української державності, проходять соціально-демократичні перетворення, демократичні процеси виняткова роль належить краєзнавству, яке виконує важливі науково-пізнавальні та виховні функції.

Досвід вчить, що формуванню цілісної історичної свідомості сприятиме поєднання вивчення історії України з історією рідного краю та історією родини. Застосування краєзнавчого матеріалу на уроках історії України дозволяє збагатити учнів знаннями з історії рідного краю, виховати любов до нього, розкрити зв’язок рідного краю з великою Батьківщиною, показати єдність історії кожного села, міста з історією і життям нашої країни, відчути причетність до неї кожної сім’ї й визнати своїм обов’язком стати гідним спадкоємцем кращих традицій рідного краю.

Основна мета краєзнавчої роботи – підвищити рівень знань, навичок, умінь учнів з історії, поглибити історичну пам’ять про минуле рідного краю і тим самим підтвердити гіпотезу про сприяння позакласної краєзнавчої діяльності, оновленню змісту історичної освіти, що зрештою приводить до формування національної свідомості учнів, виховує громадянина незалежної України.

Виходячи з цього сформовано і мету краєзнавчої роботи в нашому ліцеї:

  • на прикладі вивчення історії рідного краю показати закономірність процесів економічного, соціального, політичного і культурного розвитку України;
  • навчити на основі історичних фактів розкривати особливості історії рідного краю, специфіку розвитку і його характерні риси;
  • формувати навички самостійної системно-аналітичної діяльності учнів з різними джерелами інформації;
  • розвивати науково-дослідні здібності учнів;
  • сприяти вихованню патріотизму, національної свідомості.

У нашій роботі застосовано всі основні методи краєзнавчого дослідження: літературний, картографічний, анкетний, візуальний, фотографування, польові дослідження.

Краєзнавча робота в нашому ліцеї має різноманітні форми і методи, які спрямовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об’єктів учнями. Серед них визначальними є:

  • екскурсія до краєзнавчого музею ліцею;
  • тематичні розповіді екскурсоводів (учнів , які є членами краєзнавчого гуртка) та викладача історії;
  • навчально-практичні, лабораторні роботи (з документами, архівними матеріалами з історії краю);
  • зустрічі з місцевими старожилами та людьми, яким не байдужа історія рідного краю;
  • тематичні походи та експедиції;
  • конференції з історії рідного краю;
  • міні-дослідження в музеї.

На уроках з історичного краєзнавства робота спланована таким чином, що поєднує традиційні методи навчання з інноваційними та практичними заняттями. Методи викладання матеріалу найчастіше застосовуються не окремо, а комбінуються, доповнюють один одного, переходять з одного в інший.

Досвід показує, що використовуючи місцевий краєзнавчий матеріал на уроці і безпосередньо в музеї, викладач значно підвищує активність учнів, їх свідоме ставлення до занять історією. Оглянувши пам’ятки культури минулих часів в оригіналі, учні більш свідомо і конкретно засвоюють історичний матеріал. А коли вони дістають можливість докладно вивчати пам’ятки культури далекого минулого, тримати їх у руках, то й самі запалюються бажанням відшукати у своєму краї нові історичні пам’ятки. Тому викладач має приділяти велику увагу науковій пошуковій роботі. Різноманітний за своїм характером музейний краєзнавчий матеріал привертає до себе велику увагу учнів ще й тим, що в роботі з його збирання, обробки, підготовки до розміщення в музеї поєднується праця всього учнівського колективу з індивідуальною працею кожного учня.

Зрозуміло, що форми, методи і прийоми занять обираються з урахуванням психолого-вікових особливостей та пізнавальних можливостей учнів, а також інших індивідуальних нахилів та вподобань. Заняття з історичного краєзнавства дають можливість широко впроваджувати диференційоване навчання, особистісно-орієнтований підхід до учнів. Наприклад, вивчити тему «Наш край в роки Великої Вітчизняної війни» можна за допомогою різних форм та методів навчання. Насамперед, – це уроки в музеї. Саме тут, де учнів оточують експонати та документи, що є «свідками» реальних подій. Учні мають змогу ознайомитися з матеріалами, попрацювати з документами, перечитати фронтові листи, потримати в руках справжню солдатську каску, розглянути стенди і подумки перенестися в далекий військовий час.

Проводити уроки в музеї набагато цікавіше. А якщо атмосферу музею поєднати з активними формами навчання, то результативність уроків значно зростає. Наприклад, можна використати таку форму роботи як міні-дослідження в музеї. Учні об’єднуються в групи. Кожна з них отримує окреме завдання з загальною назвою «Що нам можуть розповісти…»:

–         Фронтові листи;

–         Музейні експонати;

–         Документи;

–         Карти і схеми;

–         Фотоматеріали;

–         Літературні джерела.

Групам (парам) відводиться певний час для дослідження. Одні – опрацьовують літературні джерела за створеним планом:

  1. Початковий етап війни та окупація.
  2. Окупаційний режим.
  3. Повернення радянських військ.
  4. Людські і матеріальні втрати.
  5. Увічнення пам’яті про війну.

Інші – опрацьовують листи, роблять висновки; досліджують за картами і схемами бойові шляхи військ; опрацьовують документи, даючи їм характеристику тощо. Після закінчення роботи групи (пари) доповідають, про що вони дізналися, які висновки зробили.

Дуже цікавим видом роботи є краєзнавчі екскурсії, під час яких учні вивчають історію рідного краю, збирають письмові матеріали (спогади старожилів, очевидців тощо), фотоматеріали, які можна використовувати як наочність під час наступних уроків.

Ми надаємо велику увагу написанню історії рідного краю з допомогою членів краєзнавчого гуртка. За останні роки було проведено багато експедицій, походів по рідному краю. Наслідком такої науково-пошукової, дослідницької роботи є розширення експозиції краєзнавчого музею, у нас є експонати краєзнавчого характеру, серед яких досить цінні археологічні знахідки: кам’яні наконечники стріл і списів, крем’яні шкребки, крем’яні ножі і серпи, кам’яні знаряддя праці первісних людей, вироби скіфського часу, нумізматична колекція, етнографічний матеріал. У музеї зберігаються цінні документи і речові експонати: грамоти, довідки, листівки, газети, фотографії про героїв великої вітчизняної війни, післявоєнного періоду. Наслідки цієї позакласної роботи стали для викладача базою для використання місцевого краєзнавчого матеріалу на уроках історії України та всесвітньої історії.

На практиці ми побачили, що при цілеспрямованій організації збирання краєзнавчого матеріалу, експедиції та походи перетворюються на справжню творчу працю, яка привчає учнів до творчого підходу в кожній справі, зближує їх з практичним життям.

Вищезгадані форми навчання не лише допомагають самореалізуватися, відчути впевненість у своїх знаннях та інтерес до навчання, а й допомогти створити творчо-пошукову атмосферу на уроках історії. Отже, якщо робота організована поступово, часу на осмислення дій і тренування вистачає, то учні набувають позитивний досвід роботи, відчувають задоволення собою, викладачем, діяльністю, а саме ці емоційно-ціннісні відношення є дуже важливими в процесі навчання.

22 січня – день Соборності України

Щороку 22 сiчня весь український народ iз вдячністю згадує тих героїв, якi боролися за об’єднання усiх нацiонально-демократичних сил українства, хто словом i багнетом намагався вiдродити незалежну Соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще з часiв Київської Русi, Галицько-Волинської держави, визвольної вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.

Реалiзувалась ця мрiя внаслiдок української революцiї 1917- 1920 рокiв, пiд час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i нацiональний дух українського народу, утворилися двi демократичнi держави – Українська Народна Республiка (УНР) та Західноукраїнська Республiка (ЗУНР). Нажаль, двi роз’єднанi держави не могли iснувати як єдиний полiтичний, економiчний органiзм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизацiї всiх українських земель у власнiй державi.

1 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – Левицький, Цегелоський, члени директорiї — Винниченко, Петлюра, Андрiєвський, Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу.

3 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.

Директорія i Рада Народних Мiнiстрiв призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 сiчня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збiгався з рiчницею iсторичного IV Унiверсалу Цетральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостiйною, незалежною державою, отже вiн мав стати днем подвiйного всенародного свята — Незалежностi i Соборностi.

22 сiчня 1919 року на Софіївській площi, бiля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутностi десяткiв тисяч киян лiдери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свiй непохитний намiр збудувати єдину соборну Українську державу.

З раннього ранку мiсто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майорiли нацiональнi синьо-жовтi прапори, Софiївський майдан прикрашала трiумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.

В Актi злуки проголошувалося: «Однинi воєдино вливаються століттями відiрванi одна від одної частини Єдиної України, Захiдноукраїнська Народна Республiка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Надднiпрянська Велика Україна. Здiйснилися вiковiчнi мрiї, якими жили, i за якi вмирали кращi сини України. Однинi є єдина, незалежна Українська Республіка».

                  В.Переяславець

Дзвони в Україні

Задзвонили срібні дзвони в Україні,

Аж по світі по широкім стало чути:

“Зустрічайте Воскресіння день! Віднині

Навік-віки Україні вільній бути!”

Зашумів відвічний Київ прапорами,

Розлилась народу повідь по Подолі,

На майдані, на Софійськім, з корогвами

Зустрічала Україна свято волі.

Україно, нездоланна вища Мати

Володимира, Богдана і Тараса.

Бог тобі призначив жити, не вмирати,

Бути світові як захист і окраса.

Пробне ЗНО-2018

Пробне зовнішнє незалежне оцінювання (далі – пробне тестування) проводиться з метою ознайомлення усіх бажаючих із процедурою проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Пробне тестування є важливою складовою підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання.

Продовжити читання